16-30 (второй вариант)

16.          Предмет і завдання словотвору. Основа твірна, непохідна і похідна Похідні слова, їх ознаки.

Словотвір (дериватологія) - розділ мовознавства, який вивчає процес творення похідних слів, його механізм. Похідні слова творяться не довільно, а за певними правилами (законами, моделями). Отже, словотвір - це вчення про словотворення, яке служить збереженню і поповненню словникового складу мови, забезпечуючи процес номінації

Предметом вивчення словотвору є розгляд способів творення слів, класифікація похідних слів з урахуванням їхньої словотвірної структури та словотвірного значення, визначення продуктивності способів словотворення.

До завдань словотвору належить також вивчення усіх словотворчих засобів мови.

Основним джерелом збагачення лексики української мови є словотвір. Нові слова утворюються на базі вже наявних у мові вихідних слів.

Слово, від якого безпосередньо утворено похідне, називається твірним словом. Здебільшого твірне слово входить у структуру похідного не повністю. Так, слово калина є твірним для слова калиновий, що безпосередньо утворилося від нього. Слова, що утворюються від твірних, називаються похідними, або мотивованими. Твірне і похідне слова становлять словотвірну пару: учень -учениця, учити -учитель.

Похідне слово завжди двокомпонентне (бінарне), оскільки воно складається із спільної для твірного і похідного слова частини і тієї частини, за допомоги якої воно утворилося і якою відрізняється від твірного.

Спільна частина похідного і твірного слова, на основі якої постало нове слово, називається твірною основою. Наприклад, батьківський і батько - спільна частина батьк- є твірною основою.

Та частина похідного слова, якою воно відрізняється від основи твірного називається словотворчим засобом, або словотворчим формантом: їхати - приїхати (формант при-). До формантів належать суфікси, префікси, закінчення, наголос, усічення основи, складання основ і все те, чим похідне слово відрізняється від твірного.

17.          Словотвірний тип. Продуктивні і непродуктивні словотвірні типи.

С л о в о т в і р н и й т и п — це основна одиниця класифікації похідних слів. Під словотвірним типом розуміють модель похідних слів (дериватів), що належать до однієї частини мови і характеризуються такими словотвірними ознаками: 1) похідністю від слів однієї частини мови; 2) спільним способом словотвору; 3) спільним словотвірним значенням; 4) тотожним словотворчим формантом. Так, дієслова біліти, чорніти, зеленіти належать до одного словотвірного типу, тому що вони: а) походять від прикметників; б) характеризуються суфіксальним способом словотвору; в) мають спільне словотвірне значення — виділятися за кольоровою ознакою; г) утворені за допомогою дієслівного суфікса -і-. Словотвірний тип, що є незамкненим рядом похідних і поповнюється новотворами, називається п р о д у к т и в н и м типом. Прикладом продуктивного словотвірного типу можуть бути віддієслівні іменники на -анн(я), що позначають опредметнені дії, процеси (виховання, змагання, виконання, читання тощо). Якщо словотвірний тип утворює кількісно обмежену групу слів, то він може бути схарактеризований як н е п р о д у к т и в н и й . Наприклад, назви людей за зовнішніми чи внутрішніми ознаками їх, утворювані суфіксом -ун, становлять замкнений, непродуктивний тип: веселун, хитрун, щебетун, говорун, літун, хапун. Із втратою словотвірної продуктивності окремим типом (чи підтипом) стає непродуктивним і словотворчий афікс, який з часом може перетворитися на мертву морфему (наприклад,суфікс -к- у словах тонкий, близький).

18.          Способи словотвору сучасної української літературної мови. Загальна характеристика.

Нові слова здебільшого утворюються за допомогою словотворчих афіксів. Словотворчий афікс (кольори .....) - це префікс, суфікс чи постфікс, який приєднується до твірної основи для творення нового слова. Класифікацію способів словотворення схематично можна зобразити так:

Префіксальний спосіб - спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити -- ходити, перенавантаження -- навантаження, прехороший --- хороший, безвідповільно --- відповідально.

Суфіксальний спосіб - спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький --- холодний, дубок --- дуб, вітерець --- вітер, читання --- читати, молодість --- молодий.

Префіксально-суфіксальний спосіб - спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний -- брова, безмежний -- межа, затишок -- тиша.

Постфіксальний спосіб - спосіб творення слів шляхом приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: битися --- бити, миритися -- мирити. Безафіксний спосіб (відкидання значущих чатин) - це спосіб творення слів шляхом укорочення (усічення) твірного слова: відхід --- відходити, закид -- закидати, зелень -- зелений.

Основоскладання - спосіб творення слів шляхом поєднання твірних основ кожного зі слів, що входять до базової сполуки - підрядної чи сурядної. Наприклад: хмарочос -- хмари чесати, життєпис -- життя писати, хвилеріз -- хвилі різати, лісостеп -- ліс і степ, синьо-жовтий --- синій і жовтий, кисло-солодкий -- кислий і солодкий. Словотворчим афіксом у таких випадках виступає інтерфікс - морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення - морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення може супроводжуватися суфіксацією: правосторонній -- права сторона, однобічний -- один бік, сільськогосподарський -- сільське господарство. Потрібно пам'ятати, що прикметники, утворені на базі сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (блакитно-синій, студентсько-викладацький, науково-технічний, мовно-літературний), а прикметники, утворені на базі підрядної сполуки - разом (народногосподарський, лівобережний, важкоатлетичний, західноукраїнський). Складання може відбуватися і без інтерфікса (всюдихід -- всбди ходити). Окремо виділяють складання слів: батько-мати -- батько і мати, хліб-сіль -- хліб і сіль, мед-пиво -- мед і пиво, срібло-золото -- срібло і золото, туди-сюди -- туди і сюди. Слова, утворені способом складання, називаються складними.

Одним із різновидів складних слів є складноскорочені слова (абревіатури). Вони можуть утворюватися:

а) складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг -- завідуючий магазином,

б) складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація -- державна адміністрація, медсестра -- медична сестра,

в) складанням назв початкових букв твірних слів: УТН - Українські телевізійні новини, ЛПУ - Ліберальна партія України,

г) складанням початкових звуків твірних слів: загс - запис актів громадянського стану, ДЕК -- державна екзаменаційна комісія;

д) складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно -- обласний відділ народної освіти, СУ-15 (Сухий - прізвище конструктора).

19.          Морфологічні способи словотвору сучасної української мови. (предыдущий вопрос)

20.          Морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний способи словотвору сучасної української мови.

Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення — це спосіб творення нових слів шляхом переходу слів одного граматичного класу в інший. При такому словотворенні відбувається перехід слова з однієї частини мови в іншу, причому змінюються значення і граматичні ознаки слова. Ідеться, таким чином, про субстантивацію (перехід в іменники), ад'єктивацію (перехід у прикметники), адвербіалізацію (перехід у прислівники), прономіналізацію (перехід у займенники): вартовий, шампанське, набережна, весною, правда, господи, одні, тріскучий, лежачий.

Лексико-синтаксичний спосіб словотворення — це спосіб утворення нових слів у результаті стягнення в одне слово двох або більше, що виражають одне поняття: сьогодні, шістдесят, вічнозелений, спасибі, вельмишановний, вищезгаданий, дотла, втридорога, чимдуж, горілиць, обидва.

Лексико-семантичний спосіб словотворення — це спосіб творення нових слів унаслідок розщеплення значення слова на два самостійні значення, тобто процес утворення омонімів від багатозначного слова: титан (гігант, метал, кип'ятильник), піонер (військо в Іспанії, перший; член дитячої організації), супутник (проводжатий, космічний об'єкт).

21.          Завдання словотвірного й морфемного аналізу.

Словотвір є одним із головних джерел поповнення лексичного складу мови, тому цей термін використовується і для позначення процесу деривації — творення похідних слів. Предметом вивчення словотвору є словотвірна підсистема мови. До завдань цього розділу належать питання про способи і засоби творення похідних слів, з’ясування мотиваційних відношень між вихідними і похідними одиницями, класифікацію похідних слів за ознаками дериваційної структури і словотвірними значеннями в межах відповідних лексико-граматичних класів слів (частин мови), визначення продуктивності окремих способів і засобів деривації. Словотвірні процеси української мови орієнтовані на формування лексичних одиниць різної частиномовної природи, насамперед тих, що виконують номінативну функцію, — називають предмети, осіб, інших істот, ознаки, дії, процеси, стани, абстрактні поняття. Словотвір тісно пов’язаний з кількома рівнями мови — лексичним, морфемним і граматичним, на кожному з яких розглядається слово, проте в різних його аспектах (щодо значення, морфемної будови, словозміни і належності до певної частини мови, функцій словоформ). Словотвірний аспект стосується сфери мовної діяльності людини, спрямованої на забезпечення процесів номінації, створення мотивованих однослівних знаків мови. Завдяки словотворенню словниковий склад мови залишається відкритою днамічною системою. Розрізняють синхронний і діахронний словотвір. Синхронний (описовий) словотвір вивчає словотвірну структуру слів на будь-якому конкретному етапі розвитку мови. Діахронний словотвір вивчає історію появи похідних слів на основі зіставлення різних періодів функціонування. Основними поняттями синхронного словотвору є: словотвірна мотивація і словотвірне значення похідного слова з урахуванням його сучасних (живих) зв’язків з іншим словом або словосполученням. Словотвірні відношення розуміються як відношення похідного (вторинного) слова до того, від якого воно утворилося. Словотвірні відношення виявляються у споріднених словах. Однією з найважливіших ознак синхронного аналізу похідних слів є спосіб їх словотвору. У словотворі вивчається весь арсенал словотворчих засобів мови, словотвірних типів і розрядів у межах використовуваних способів словотворення. Описовий словотвір української мови досліджує словотвірні процеси, які виявляють закономірності її розвитку на сучасному етапі. Системне вивчення словотвору передбачає розгляд способів творення слів, будови їх з урахуванням належності до певної частини мови, характеру твірної основи та звукових змін, властивих сучасній мові.

22.          Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем української мови.

Морфеміка — розділ мовознавства, що вивчає поділ слова на морфеми, вичленування морфів у слові, аломорфію морфеми, межі аломорфії, перетво­рення на морфеми, швах, спрощення, перерозклад у морфемі, ідентифікацію морфем, їхню структурну, дистрибутивність, функціональну класифікацію.

Морфеміка аналізує розподіл морфем, морфемний склад слова, описує закони конструювання морфем, структур слова, визначає допустимі в мові структури, їхні ознаки, правила формування, семантичної та стилістичної сполучуваності морфем.

У іншому значенні морфеміка — це сукупність усіх морфем, які виділяють у словах і використовують в мові за певними моделями сполучуваності.

Проблеми морфеміки:

поділ слова на морфеми і принципи виділення морфем

класифікація морфем

визначення допустимих меж розростання слова

правила сполучуваності морфем — вивченням цієї проблеми займається розділ морфеміка — морфотактика

Морфемна структура слова — це закономірна єдність взаємопов’язаних складових частин його, розташованих у певній послідовності відповідно до ролі їх в організації слова як цілісної одиниці лексичного і граматичного рівнів мови. За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі та афіксальні, або службові, формальні (словотворчі і граматичні).Коренева морфема є носієм поняттєвого змісту слова. Втілюючи ідею тотожності його самому собі, або внутрішню форму слова, коренева морфема протиставляється формальним засобам вираження словотвірних і граматичних значень. Афіксальні морфеми є засобом вираження словотвірних і граматичних значень: 1) оформлення основи слова; 2) творення похідних у процесі деривації (словотвірного перетворення кореня) або граматичних форм у процесі граматичної модифікації кореня того самого слова. Пор.:

1) білити і біліти; нести і носити;

2) білий, білуватий, білизна, біленький, більмо;

3) білий, біла, біле, білі; білий — біліший — найбіліший.

23.          Дериваційні й формотворчі афікси.

До формотворчим морфемам відносяться:всі закінчення: шкіл-а, ід-у, гарний-ий; деякі суфікси (див. перелік нижче); приставка наи-, що бере участь (разом з суфіксами) в утворенні форм чудовою, рідше порівняльному ступені прикметників і прислівників: наи-кращий, наи-менший, наи-вищий, наи-сложнейший, най-більш, наи-менш; постфікс-ті 2-ї особи множини наказового способу дієслів: хоти-ті, візьми-ті, думай-ті.

Перелік формотворчих суфіксів:

всі суфікси ступенів порівняння прикметників і прислівників (-її,-їй,-е,-ше,-же,-ейш,-айш): сильний – сильно – сильн-її; дорогою – дорого – дорож-е; глибокий – глибоко – глуб-же;

суфікс-л-(в тому числі нульовою) минулого часу дієслів: справи-л, хоті-л б, ніс-Ø, спас-Ø;

суфікс-і-(в тому числі нульовою) 2-ї особи наказового способу дієслів: жд-й, ніс-і-ті, сядь-Ø;

суфікси невизначеної форми дієслова-ть,-ти,-чь-: лежачи-ть, пас-ти, бере-чь (в дієсловах на-чь спостерігається таке явище, як накладення морфем: наприклад, в слові берегти -чь – це і частина кореня (Берегти, бережи, березі, бережеш) (Г / / ж / / ч), і формотворний суфікс як показник невизначеної форми дієслова);

всі суфікси дійсних дієприкметників теперішнього і минулого часу (-ущ-,-ющ,-ащ-,-ящ-,-ВШ-,-ш-): ніс-ущ-ий, гра-ющ-ий, кричить-ащ-ий , свист-ящ-ий, чита-ВШ-ий, рос-ш-ий;

всі суфікси пасивних дієприкметників теперішнього і минулого часу (-ем-,-им-,-ом-,-нн-,-енн-,-т-): організа-ем-ий, люб-ім-ий, вед-ом- ий, побачивши-енн-ий, розкрити-енн-ий, стер-т-ий, замішані-нн-ий;

всі суфікси дієприслівників (-а-,-я-,-учи-,-ючи-, в-,-воші-,-ши-): чую-а, дава-я, буд-вчи, гра-ючи, проигр- в, наду-воші-сь, замкнув-ши-сь;

деякі суфікси іменників як показники множини й однини, ср: громадянин – громадяни (суфікс-ін – показник однини); один – друзь [ї-а] (множина створюється не тільки за рахунок закінчення – [а], але й за рахунок суфікса – [й] -); син – син-овь [ї-а] (множина створюється не тільки за рахунок закінчення – [а], але і за рахунок суфікса-овь [й] -); каченя (од . ч.) – ут-ят-а (суфікс-ят– показник множини) деякі суфікси іменників як показники непрямих відмінків, ср: мати – (немає) мат-ер-і, час – (немає) брешемо-ен-і.

ДЕРИВАЦІЯ ЛЕКСИЧНА — словотвір, при якому твірна база і по¬хідне належать до однієї й тієї ж частини мови: камінь — каменяр, дорога — роздоріжжя, пам’ятати — опам’ятатися.

У лексичній деривації розрізняють мутаційний і модифікаційний словотвір. При мутаційному словотворі виникає нове лексичне зна¬чення слова (рука — рукав, скло — скляр). При модифікаційному сло¬вотворі семантичного зміщення у похідному не спостерігається. Міняється емоційне забарвлення, граматичні ознаки, стилістичні вла¬стивості (віл-волик, голос — голосочок, голосище).

24.          Предмет морфеміки. Морфемна структура слів.

Термін морфеміка має два значення – онтологічне та гносеологічне. Морфеміка — це морфемна підсистема мов, система морфемморфів — найменших значеннєвих одиниць, будівельних компонентів словасловоформи. Морфеміка – це розділ граматики, що вивчає систему морфемморфів і морфемнуморфну структуру слівсловоформ; формальні та семантичні відношення морфемморфів між собою і зі словомсловоформою як цілісним утворенням.

Поступове нагромадження мовних фактів, розбудова теоретичних та методологічних положень мовознавчих наук, усвідомлення мови як цілісної системи зі своєю структурою та елементами – мовними одиницями й тими відношеннями, які їх зв’язують, спричинило, з одного боку, зміну акцентів щодо визначення рівня мови відповідно до мовної одиниці, яка конститує цей рівень мови морфологічний – морфемний, а з другого – виокремлення спочатку в межах морфології, а потім і як цілком самостійного – розділу словотвір. І найостаннішим відгалуженням від морфології є морфеміка як розділ мовознавства, який, щоб уникнути небажаної термінологічної омонімії з підсистемою мови, можна назвати морфемологією.

За морфологічним складом основа може бути кореневою (простою), тобто складатися тільки з кореня: саду, пишеш, вода. Крім кореневої є афіксальна (комплексна) основа, що складається з кореня і одного або кількох словотворчих афіксів: передмов^], підлісок'0.За словотвірними зв'язками основа може бути непохідною (немотивованою) і похідною (мотивованою).

Непохідна - це основа, що складається лише з кореня або кореня і закінчення. У складі такої основи не виокремлюються словотворчі афікси: степ, книг-а, сір-ий.

Похідна - це основа, що складається з кореня і одного чи кількох словотворчих афіксів: столик0, переЯвечірі^иІ.

Основі слова як носієві лексичного значення протиставляється закінчення (флексія) як показник граматичного значення.

Закінчення - це змінна частина слова, що виражає синтаксичні відношення слова до інших слів у словосполученні й реченні. Звідси випливає, що закінчення мають лише змінювані слова. Щоб виокремити закінчення, треба утворити кілька слоформ певного слова, змінна частина яких і буде закінченням: біл-ий, біл-ого, біл-ому, біл-им, біл-а, біл-ої

Закінчення може виражатися фонемою чи послідовністю фонем і бути нульовим, що умовно зображується символом 0: вистав-а, вистав-ою, бік-0, сіл-0, земель-0.

У типових випадках закінчення знаходиться в абсолютному кінці слова: слухач-а, слухач-ем, слухач-у; пиш-у, пиш-еш, пиш-емо, пиш-уть.

Проте у структурі українського слова маємо розташування постфіксів після закінчення, наприклад: як-ого-сь, відбуд-уть-ся.

25.          Поняття морфа й морфеми. Типи морфем української мови.

За роллю у структурі слова морфеми переділяються на кореневі й афіксальні (службові).

Корінь - основна обов'язкова для кожного слова морфема, що виражає його лексичне значення. Це спільна частина споріднених слів: біг, біг-ун, біг-ати; вод-а, вод-яний, під-вод-ний, за-вод-нити. Необхідно розмежовувати омонімічні (однозвучні) корені, що виражають різне значення: заводський, заводити, розводити, заводчани, доводити. Тут дві групи споріднених слів: 1) заводити, розводити, доводити - корінь вод - (від дієслова водити); 2) заводський, заводчани - корінь завод -(від іменника завод).

Найчастіше корінь поєднується з афіксами, що приєднуються до нього у певній послідовності. Корені, що вільно сполучаються з різними словотворчими афіксами і можуть вживатися без них, називаються вільними: берег, берег-овий, при-береж-ний, береж-ок.

Корені, що не можуть себе виявляти самостійно, а лише в поєднанні із суфіксами і префіксами називаються зв'язаними: в-зу-ти, роз-зу-ти.

До афіксальних (службових) морфем належать префікси, суфікси, закінчення, постфікс.

Афікс - це службова морфема, що є "носієм словотвірного і граматичного значень слова і служить засобом творення похідних слів або вказує на відношення його до інших слів"І4. Ці значення афікси реалізують тільки в єдності з коренем, щодо якого займають пре- або постпозицію.

За функціями афікси поділяються на формотворчі й словотворчі.

Префікс (приросток) - афікс, що стоїть перед коренем або іншим префіксом і надає слову нового лексичного чи граматичного значення: дослухати, виспівати, возі 'єднання.

За функцією у слові префікси поділяються на словотворчі й формотворчі.

Словотворчі префікси надають слову нового лексичного значення (баба - прабаба, хмарний - безхмарний) чи модифікують його в тому чи іншому плані (дов 'язати - перев 'язати).

Формотворчі префікси виражають нове граматичне значення слова (читати - дочитати, робити - зробити - префікси творять дієслівні видові пари).

Словотворчі префікси в українській мові є більш поширені, вони виражають певне словотвірне значення, наприклад: без- вказує на відсутність чогось - безхліб 'я; над - наближення чогось, неповноту дії -надходити, надламати.

Префікси не змінюють частиномовної належності слова: гіркий -прегіркий, модний - супермодний (прикметники); ніхто, абихто, дехто (займенники).

Формотворчі префікси беруть участь у творенні форм найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників (найдосконаліший, найвище) та форми доконаного виду дієслів (малювати - перемалювати, реєструвати - зареєструвати).

Префікси в українській мові здебільшого співвідносяться з прийменниками в-, від-, під-, над-, nped-, по-, за- тощо. Частина префіксів іншомовного походження: а-, анти-, гіпер-, гіпо-, де-, дез-, екс-, екстер-, інтер-, квазі-, контр-, pe-, суб-, супер-, ультра-, які використовують переважно в іменниках і рідше в дієсловах.

Суфікс (наросток) - афікс, що стоїть після кореня або іншого суфікса у слові й надає йому нового значення або відтінку. Суфікси приєднуються переважно до твірної основи, а не до слова в цілому, як префікси: нагріти - нагрі-ва-ти, білий - біл-уват-ий.

За значенням суфікси поділяються насловотворчі й формотворчі.

Словотворчі суфікси використовують як словотвірний засіб. Вони видозмінюють значення твірного слова: тесати - тес-ак, сірий -сір-к-о.

Суфікси можуть надавати слову найрізноманітніших відтінків стосовно головного лексичного значення: яблуко - яблуч-к-о, хвіст-хвост-ищ-е, зелений - зелен-есеньк-ий.

Формотворчі суфікси використовують для творення граматичних форм: дієслів у минулому часі: писа-в, прикметників вищого ступеня порівняння: холод-іш-ий, тепл-іш-ий. За допомоги формотворчих суфіксів -я- (-єн-), -т- утворюються дієприкметники минулого часу; за допомоги суфіксів -уч- (-юч-),-ач- (~яч-),-л- творяться активні дієприкметники теперішнього і минулих часів: написати - написа-н-ий, зробити - зробл-ен-ий, пломеніти - пломені-юч-ий.

Суфікс вживається лише у поєднанні з іншими морфемами, а тому належить до зв'язаної морфеми. У слові може бути кілька суфіксів: друж-ин-а - друж-ин-н-ник.

Постфікс - службова морфема, розташована в слові після закінчення і виконує словотворчу і граматичну роль. В українській мові постфікс -ся приєднується до дієслів як словотворчий афікс і виражає граматичне значення пасивного стану: лікуватися, виднітися, умиватися. До постфіксів належать також: -сь (хтось, десь), -небудь (який-небудь, як-небудь); -будь (хто-будь, куди-будь); -то (десь-то, хтось-то).

Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні спостереженню. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.

Морфема — елементарна мінімальна одиниця мови, що має значення, неподільна за формою в межах одного слова, але подільна за семантикою. Прикметникове закінчення -ий, наприклад, виражає три значення: чоловічого роду, називного відмінка й однини. У слові жов-т-уват-ий морфема -уват- не поділяється за формою на менші відрізки, але вона подільна за семантикою, бо одночасно виражає категоріальне частиномовне значення прикметника (ознаковість) і неповний ступінь виявлення ознаки.

26.          Дериваційні й формотворчі афікси. (вопрос № 23)

До формотворчим морфемам відносяться:всі закінчення: шкіл-а, ід-у, гарний-ий; деякі суфікси (див. перелік нижче); приставка наи-, що бере участь (разом з суфіксами) в утворенні форм чудовою, рідше порівняльному ступені прикметників і прислівників: наи-кращий, наи-менший, наи-вищий, наи-сложнейший, най-більш, наи-менш; постфікс-ті 2-ї особи множини наказового способу дієслів: хоти-ті, візьми-ті, думай-ті.

Перелік формотворчих суфіксів:

всі суфікси ступенів порівняння прикметників і прислівників (-її,-їй,-е,-ше,-же,-ейш,-айш): сильний – сильно – сильн-її; дорогою – дорого – дорож-е; глибокий – глибоко – глуб-же;

суфікс-л-(в тому числі нульовою) минулого часу дієслів: справи-л, хоті-л б, ніс-Ø, спас-Ø;

суфікс-і-(в тому числі нульовою) 2-ї особи наказового способу дієслів: жд-й, ніс-і-ті, сядь-Ø;

суфікси невизначеної форми дієслова-ть,-ти,-чь-: лежачи-ть, пас-ти, бере-чь (в дієсловах на-чь спостерігається таке явище, як накладення морфем: наприклад, в слові берегти -чь – це і частина кореня (Берегти, бережи, березі, бережеш) (Г / / ж / / ч), і формотворний суфікс як показник невизначеної форми дієслова);

всі суфікси дійсних дієприкметників теперішнього і минулого часу (-ущ-,-ющ,-ащ-,-ящ-,-ВШ-,-ш-): ніс-ущ-ий, гра-ющ-ий, кричить-ащ-ий , свист-ящ-ий, чита-ВШ-ий, рос-ш-ий;

всі суфікси пасивних дієприкметників теперішнього і минулого часу (-ем-,-им-,-ом-,-нн-,-енн-,-т-): організа-ем-ий, люб-ім-ий, вед-ом- ий, побачивши-енн-ий, розкрити-енн-ий, стер-т-ий, замішані-нн-ий;

всі суфікси дієприслівників (-а-,-я-,-учи-,-ючи-, в-,-воші-,-ши-): чую-а, дава-я, буд-вчи, гра-ючи, проигр- в, наду-воші-сь, замкнув-ши-сь;

деякі суфікси іменників як показники множини й однини, ср: громадянин – громадяни (суфікс-ін – показник однини); один – друзь [ї-а] (множина створюється не тільки за рахунок закінчення – [а], але й за рахунок суфікса – [й] -); син – син-овь [ї-а] (множина створюється не тільки за рахунок закінчення – [а], але і за рахунок суфікса-овь [й] -); каченя (од . ч.) – ут-ят-а (суфікс-ят– показник множини) деякі суфікси іменників як показники непрямих відмінків, ср: мати – (немає) мат-ер-і, час – (немає) брешемо-ен-і.

ДЕРИВАЦІЯ ЛЕКСИЧНА — словотвір, при якому твірна база і по¬хідне належать до однієї й тієї ж частини мови: камінь — каменяр, дорога — роздоріжжя, пам’ятати — опам’ятатися.

У лексичній деривації розрізняють мутаційний і модифікаційний словотвір. При мутаційному словотворі виникає нове лексичне зна¬чення слова (рука — рукав, скло — скляр). При модифікаційному сло¬вотворі семантичного зміщення у похідному не спостерігається. Міняється емоційне забарвлення, граматичні ознаки, стилістичні вла¬стивості (віл-волик, голос — голосочок, голосище).

27.          Предмет граматики. Основні поняття граматики: граматичне значення, граматична форма, граматична категорія.

Граматика (від лат. grammatike techne "письмове мистецтво") - 1) будова мови (система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій); 2) наука, яка вивчає будову мови.

Що стосується граматики як науки, то розрізняють: 1) формальну, яка вивчає граматичні форми та їх структуру, і контенсивну (семантичну), яка вивчає значення цих форм і структур; 2) синхронічну, що вивчає будову мови на певному умовно виділеному часовому етапі, і діахронічну, яка вивчає мовну будову в її історичному розвитку. Із синхронічної граматики виокремлюють функціональну, яка вивчає функції граматичних одиниць.

Граматичне значення - узагальнене (абстрактне) мовне значення, яке властиве рядам слів, словоформ, синтаксичних конструкцій і яке має в мові регулярне (стандартне) вираження.

Так, слова весна, літо, парк, робітник, праця, голубінь мають значення предметності; добрий, теплий, зелений, дзвінкий, золотий, дерев'яний - значення ознаки; йти, летіти, співати, їсти - значення процесуальності; дороги, книжки, стола, вікна, олії, бензину - значення родового відмінка; читав, думала, кричало, любили - значення минулого часу і т.д.

Крім тут згаданих, можна ще назвати граматичні значення роду, числа, особи, предикативності, суб'єкта, об'єкта та ін. Як бачимо, граматичне значення відрізняється від лексичного масовістю, груповим характером свого виявлення, тобто воно властиве великим групам слів. Крім цього, граматичне значення відрізняється від лексичного:

Граматична категорія - система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин (граматичних форм із однорідним значенням).

Для того щоб констатувати, що в якійсь мові є певна граматична категорія, потрібно, щоб був ряд форм, об'єднаних якимсь спільним значенням, щоб усередині цього об'єднання було протиставлення і щоб ті протиставлені значення мали формальне вираження. Так, граматичною категорією є категорія числа, бо вона об'єднує мовні одиниці на основі спільного значення "число". Всередині цього об'єднання протиставляються одиничність і множинність, і граматичні значення однини й множини формально виражаються за допомогою спеціальних закінчень. Пор.: ліс - ліси, весна - весни, озеро - озера, де граматичне значення однини виражене нульовим закінченням і закінченнями -а та -о, а граматичне значення множини - закінченнями -и та -а.

Граматичні категорії поділяють на морфологічні й синтаксичні. До морфологічних належать категорія роду, числа, відмінка, виду, часу, способу, особи; до синтаксичних - категорія активності/пасивності, комунікативної спрямованості (розповідність, питальність, спонукальність), стверджуваності/залеречуваності, синтаксичного часу й синтаксичного способу.

28.          Частини мови і принципи їх класифікації.

Система частин мови сформувалася на перетині лексики, синтаксису і морфології, і дослідження їх у цьому аспекті є, безперечно, перспективним. Проте, незважаючи на тривалу історію вивчення частин мови на матеріалі різних мов, проблема частин мови не може вважатися розв'язаною й на сьогодні ні щодо їх складу, ні щодо принципів класифікації. Вимагають уточнення критерії виділення частин мови (що безпосередньо відбивається на їх складі), розмежування центру і периферії частин мови, визначальні їх синтаксичні і морфологічні характеристики у плані взаємодії з категоріальною і лексичною семантикою, ступінь вияву семантичних і граматичних ознак у різних підгрупах певної частини мови, іноді в окремих частин мови як специфічного граматичного класу.

Принципові розбіжності щодо частин мови виявляються у критеріях їх класифікації. Очевидним є факт, що склад частин мови та їх ієрархія нерідко зумовлюються прийнятими дослідником критеріями, зокрема відмінностями у виборі критеріїв. Питання про застосування одного або декількох критеріїв при класифікації частин мови протягом тривалого часу було і залишається в сучасній лінгвістиці центральною проблемою наукової граматики. Щодо кількості критеріїв висловлювалися інколи діаметрально протилежні погляди. До полярних поглядів належить визнання єдиного критерію класифікації, з одного боку, і необхідності застосування комплексу різних критеріїв, з другого боку. У межах класифікації за одним критерієм (гомогенної класифікації) і класифікації за декількома різними критеріями (гетерогенної класифікації) також спостерігаються внутрішні відмінності. Так, прибічники гомогенної класифікації визнають єдиним критерієм розподілу слів з а частинами мови або лексичний, або морфологічний, або синтаксичний критерій.

Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.

Частини мови - одне з найважливіших понять у граматиці. Без нього неможливо вивчати граматичну будову будь-якої мови. Крім того, частини мови є важливим джерелом пізнавальної діяльності людини. За допомогою частин мови людина диференціює речі, їх якості, процеси, дії і стани та їх ознаки, виявляє відмінності в реальному світі й здійснює його категоризацію. Частини мови, таким чином, є важливим способом розуміння й інтерпретації дійсності.

29.          Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.

Іменник — це частина мови, що об’єднує слова з предметним значенням, вираженим у граматичних категоріях відмінка і числа та у формах певного граматичного роду. В іменнику об’єднуються спільним значенням предметності семантично різні слова: назви конкретних предметів (човен, ліс, золото), істот (дівчина, ведмідь, синиця), явищ природи (блискавка, дощ), узагальнених властивостей і ознак (доброта,сміливість, блакить), станів (відпочинок, дрімота) і т. д. На відміну від прикметників,прислівників, дієслів, іменники називають ознаки і дії або стани самостійно, незалежно від тих предметів і явищ, яким ці ознаки або процеси властиві, хто є їх носіями. Загальнокатегоріальне значення предметності в іменнику дістає вияв у граматичних категоріях і в словотворчих засобах. Основні граматичні ознаки іменника — це наявність категорій роду, відмінка і числа. Кожний іменник належить до одного з трьох граматичних родів — чоловічого, жіночого або середнього. Не мають граматичного роду лише іменники множинної форми (ворота, висівки, дріжджі та ін.). Іменники змінюються за відмінками (крім деяких слів іншомовного походження,деяких абревіатур і прізвищ) і характеризуються граматичним значенням числа (одні мають співвідносні форми числа, інші виступають лише в однині або у множині). Категорії роду, числа і відмінка іменників відрізняються від прикметникових, займенникових і частково числівникових: в іменнику вони є визначальними, а в інших іменних частинах мови повторюють граматичні значення пояснюваного іменника, отже, є синтаксично зумовленими значеннями, наприклад: солона вода, солоної води, солоній воді, солоною водою; мій друг, мого друга, моєму другові, моїм другом. В іменнику значення числа досить часто виражається допоміжним засобом (наголосом), а значення роду сприймається в процесі зіставлення, флексій усього парадигматичного ряду (порівняйте: ткач і піч, день і сіль) та врахування семантичної віднесеності до статі в назвах істот (порівняйте: батько і яблуко, Микола і Марина) і Ще ряду ознак.Іменник як назва предмета виступає в типовій для нього синтаксичній функції підмета (в початковій формі — називного відмінка) або додатка (в непрямих відмынках). Наприклад: Небо сьогодні синіло по-весняному (О. Гончар); Шипшина важко віддає плоди. Вона людей хапає за рукав (Л. Костенко). Іменник може також виконувати вторинні функції: означення (узгодженого — прикладки та неузгодженого), обставини, іменної частини складеного присудка,

Морфологычні ознаки

Відмінювані слова. Змінюються за відмінками і числами. Мають рід. Початкова форма: називний відмінок однини, а для тих, що вживаються тільки в множині, — називний множини. За лексичними і морфологічними ознаками поділяються на власні і загальні, конкретні і абстрактні, назви істот і неістот, збірні та одиничні

Синтаксичніознаки

Основна: підмет (називний відмінок або родовий, коли поєднується з кількісним числівником або іншим словом із кількісним значенням - у складеному підметі), додаток (у непрямих відмінках). Неосновна: обставина (частіше іменник з прийменником, особливо в місцевому відмінку), неузгоджене означення, прикладка, іменна частина складеного присудка Під предметністю об’єднуються різні лексичні значення, але всі вони сприймаються як назви предмета. Це можуть бути назви:

- конкретних предметів {ліжко, мітла, окуляри, сани);

- істот (людина, вчитель, лікар, бджола, лелека, гуска, кішка);

- рослин (жито, акація, ялина, калина);

- явищ природи (хурделиця, хуртовина, блискавка, дощ, сніг);

- дії або стану (малювання, листування, варіння, допис);

- абстрактних понять (доброта, успіх, гідність, кохання, щедрість).

Збірні іменники

Збірні іменники позначають сукупність однакових чи подібних предметів, які сприймаються як одне ціле.Збірні іменники, що означають сукупність людей, відповідають на питання хто? (маїеча, селянство, студентство, дітвора, козацтво).

Збірні іменники, що означають сукупність тварин і неживих предметів, речей, відповідають на питання ш о ? (ганчір я, інвентар, апаратура, горішник, вишняк, осичняк, садовина, городина, терник, бадилля, картоплиння, бобовиння). Збірні іменники вживаються лише в о д н и н і, вони не сполучаються з кількісними числівниками, якщо означають предмети, які не піддаються лічбі.

Існує незначна група іменників, які мають лексичне значення сукупності, але в них відсутні граматичні ознаки, властиві збірним іменникам. Такі іменники можуть вживатися і в однині, і в множині (взвод, група, ряд, рота, полк, дивізія; два ряди, чотири взводи, три полки, три дивізії).

Збірні іменники утворюються без допомоги суфіксів (ліс, дріб, сад) і за допомогою суфіксів: -от(а), -н(я), -ин(а), -инн(я), -як, -ник,-ств(о), -цтв(о), -в(а), -ат, -ар, -ур(а), -ія тощо.

Іменники із значенням речовинності

Це іменники на позначення речовини: вона не підлягає рахунку, її можна лише виміряти, а потім порахувати одиниці виміру.

Речовинні іменники вживаються в однині й поділяються на такі семантичні групи:

харчові продукти: кава, чай, цукор, вершки, молоко, сир, хчіб, мед, хаіва;

овочі, ягоди: часник, цибуля, кріп, петрушка, картопля, капуста, морква; малина, ожина, смородина;

зернові сільськогосподарські культури: жито, пшениця, ячмінь, овес, кукурудза;

корисні копалини, метали, м і нерал и:янтар, золото, срібло, мідь, нафта, вугілля, руда, чавун, марганець;

будматеріали: цегла, цемент, пісок, глина, крейда, вапно;

медикаменти: лібексин, етазол, сульфадимезин, супрастин;

тканини: ситець, шовк, сукно, крепдешин, штапеїь, мадаполам, батист.

Деякі іменники з речовинним значенням, що вживаються у множині, можуть означати види чи сорти маси, речовини, матеріалу або їх велику кількість: мінеральні салі, фруктові соки, цілинні землі, ефірні масла, мінеральні води; весняні води, великі сніги, неосяжні пшениці, різнобарвні крепдешини, безмежні жита.

30.          Граматичні категорії іменника, категорія роду.

Рід іменників

          1.  Іменники мають чоловічий, жіночий або середній рід. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його з займенниками він, вона, воно або поєднуючи з цей, ця, це: цей службовець (він), цей сум (він), цей спеціаліст (він), ця довідка (вона), ця адреса (вона), це зобов`язання (воно).

          2. Деякі іменники можуть бути спільного (подвійного) роду - чоловічого або жіночого: цей сирота і ця сирота, цей листоноша і ця листоноша, цей нероба і ця нероба; чоловічого або середнього: цей ледащо і це ледащо.

           Залежно від конкретного змісту значення чоловічого або жіночого роду  мають прізвища: Шевчук, Кудлай,  Муха.

          3. Рід незмінюваних іменників встановлюється так:

          а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе,  ця леді;

          б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей какаду, цей шимпанзе   (але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця какаду, ця шимпанзе);

          в) назви неістот мають середній рід: це кашне, це комюніке, це меню, це жюрі, це алібі;

          г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Каркатау (вулкан), цей Хокайдо (острів), ця Місісіпі (річка), ця Монако (країна), це Гельсінкі (місто), це Онтаріо (озеро);

           ґ) незмінювані складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку: цей райво (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), ця НАДУ (академія), це МЗС (міністерство), це ТОВ (товариство).

          4. Іменники, що  вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці ножиці, ці канікули, ці Карпати, ці Суми

Граматична категорія роду

Рід — одна з найсуттєвіших класифікаційних морфологічних ознак іменника.

У давньоруській мові розрізняються три граматичні роди — чоловічий, жіночий, середній.

До складу іменників — назв людей належать іменники всіх трьох родів. Іменників чоловічого роду серед них найбільше, трохи менше іменників жіночого роду і зовсім незначна кількість іменників середнього роду (дѣтѧ, отрочѧ, кънѧжѧ).

Іменники — назви осіб чоловічої статі можуть мати форми наз. відм. на -а (воѥвода, оуношıа — Усп. зб., XII—XIII). Тільки в межах іменників — назв осіб відомі іменники спільного роду: слоуга (ЄО, 1056—1057; Усп. зб., XII—XIII), сирота (Слав. сл., XVII).

Існують нечисленні співвідносні парні утворення, категорія статі в яких виражена суплетивами, а граматична категорія роду — нульовою флексією (чол. р.) і флексією -а (-я) (жін. р.) в складі іменників — назв тварин: быкъ — корова (Син. сл., XVII, 11).

Граматична категорія числа

Число є однією з найістотніших ознак іменника. Основне значення цієї категорії — вираження кількості позначуваних предметів та явищ.

У давньоруській мові категорія числа представлена одниною, множиною та двоїною.

Форми двоїни, вживані на позначення парності або двох осіб, предметів, були формами живої мови.

Граматична категорія відмінка

Давньоруська успадкувала від праслов’янської мови три роди, три числа і сім відмінків (називний, кличний, родовий, давальний, знахідний, орудний і місцевий). Серед властивих давньоруській мові відмінків потрібно виділити передусім прямі відмінки — називний і кличний.