20-21

20. Правління Єлизавети 1 Тюдор

Вже від самого початку свого правління Єлизавета оточила себе мудрими радниками. Деякі з них вірно служили їй протягом 44 років, котрі вона була при владі. Найперше Єлизавета мусила залагодити релігійні негаразди. Як розповідається в публікації, виданій Національним морським музеєм, королева вирішила «відновити Реформацію і зміцнити англіканську церкву, яка б не ґрунтувалася ні на католицизмі, ні на крайньому протестантизмі». Аби не дратувати тих, хто не визнавав жінку главою церкви, Єлизавета стала називати себе верховною правителькою. Згодом парламент видає «Акт про верховенство». Цим актом держава затвердила перелік вірувань і обрядів англіканської церкви, до якого ввійшли і деякі католицькі обряди. Однак такий компроміс не сподобався ні католикам, ні радикальним протестантам — пуританам.

До того ж Єлизавету непокоїло ще одне питання. Як здобути повагу та відданість народу, який ще не оговтався від деспотичного правління Марії Тюдор? Єлизавета вирішила скористатися тим, що вона жінка. Історик Крістофер Хейг пише: «У своїй імперії Єлизавета I була Корелевою-дівою. Для Церкви вона була матір’ю, для знаті — тіткою, для своїх радників — надокучливою дружиною, а для придворних — спокусницею». Секрет успіху Єлизавети полягав у тому, що вона постійно запевняла підданих у своїй палкій любові та відданості. Крім того, королева так часто говорила про любов народу до неї, що в це було важко не повірити. А можливо, люди й справді щиро любили її.

Парламент прагнув, аби Єлизавета одружилася та залишила по собі протестантського спадкоємця. Поклонників королеві ніколи не бракувало. Єлизавета могла місяцями чи навіть роками подавати оманливі надії своїм женихам, а коли такий зв’язок ставав політично невигідним, вона відмовляла їм.

Оскільки королева займала нейтральну позицію у релігійних чварах в державі, то стала жертвою багатьох змов. Однією з явних ворогів Єлизавети була її двоюрідна сестра, ревна католичка Марія Стюарт. Католики у Європі вважали її правомірною наступницею Марії Тюдор. У 1568 році Марію Стюарт змусили зректися шотландського престолу і вона втекла до Англії, де перебувала під домашнім арештом. Католицькі змовники стали підбурювати Марію скинути з престолу протестантську королеву. Попри таке вороже ставлення сестри та численні інтриги Єлизавета відмовлялася стратити її. У 1570 році папа Пій V видав буллу, якою відлучив Єлизавету від церкви і звільнив її підданих від присяги на вірність королеві. Його наступник Григорій XIII пішов ще далі, оголосивши, що захоплення Англії і скинення королеви не є гріхом. Через все це Єлизавета мусила рішуче діяти після розкриття змови Ентоні Бабінгтона, до якої була причетна Марія Стюарт. Змовники хотіли вбити законну правительку Англії. Тож Єлизавета під тиском парламенту підписала смертний вирок Марії Стюарт, і в 1587 році її зрештою стратили. Це сильно розлютило католиків Європи, особливо іспанського короля Філіпа II.

Розквіт Англії за часу Єлизавети I

Коли Єлизавета зійшла на трон, в Англії не було жодних колоній. Натомість Іспанія отримувала значні прибутки із захоплених нею безмежних територій у Північній, Центральній та Південній Америці. Не дивно, що Англія теж прагнула мати свої володіння. Тож винахідливі мандрівники почали часто організовувати експедиції просторами океанів у пошуках щастя, слави й нових шляхів в Китай та на Далекий Схід. Франсіс Дрейк став першим капітаном, який на власному кораблі здійснив кругосвітню подорож. Пропливаючи вздовж західного узбережжя Південної і Північної Америки, Дрейк пограбував чимало іспанських суден з коштовностями. Аби протистояти іспанській монополії у Новому Світі, мореплавець Уолтер Релі виділив кошти на заснування колонії на східному узбережжі Північної Америки. На честь Королеви-діви Релі назвав цю територію Віргінією, що буквально означає «земля діви». І, хоча перші спроби мореплавців завершилися невдачею, вони розбудили інтерес Англії до подальших завоювань. Загибель іспанської «Непереможної армади» відкрила перед Англією великі перспективи панування на морях і океанах. Єлизавета сприяла новим торговельним зв’язкам з Південно-Східною Азією. Так закладалися підвалини Британської імперії, яка з часом мала володіння по всьому світі*.

Ще однією заслугою Єлизавети було те, що вона приділяла велику увагу освіті. Завдяки відкриттю нових шкіл молодь стала багато читати. Такий інтерес до літературних творів і розвиток друкування посприяли розквіту культури. У цей період творили Вільям Шекспір та інші великі драматурги. Відкривалося багато нових театрів, які приваблювали безліч глядачів. Поети писали вишукані сонети, композитори створювали нові напрямки в музиці, а художники малювали чимало мініатюр з зображеннями королеви та її придворних. Також з’являлися нові переклади Біблії, які ставали доступними не лише священству, але й простим людям. Щоправда, цей золотий період в історії Англії тривав недовго.

Міжнародні відносини

За винятком Дадлі Єлизавета ставилася до теми подружжя як до аспекту міжнародної політики. Хоч вона відмовила Філіпу II в 1559 році, вона вела переговори про одруження з його родичем, ерцгерцогом Карлом Австрійським. Відносини з Габсбургами погіршились в 1568. Єлизавета на той час розглядала можливість подружжя з двома французькими принцами Валуа — Генріхом, герцогом Анжу і, пізніше з 1572 до 1581, його братом, Франсуа, герцогом Анжу. Друга пропозиція була очевидним планом об'єднатися з французами проти іспанського контролю католицьких Південних Нідерландів (теперішня Бельгія). Деякий час Єлизавета сприймала можливість заручин серйозно і навіть носила сережку в формі жаби, яку їй прислав Генрі.

Міжнародна політика Єлизавети була значною мірою оборонною. Винятком була катастрофічна окупація Гавра з жовтня 1562 року до червня 1563 року, коли гугенотські союзники Єлизавети вступили в бій проти католиків, щоб відібрати порт. Єлизавета мала намір обміняти Гавр на Кале, захоплене Францією в січні 1558 року. Вона послала армії в Шотландію в 1560, намагаючись перешкодити французам використати північне королівство як форпост. 1585 року вона підписала Нонсачський договір з голландцями з метою заблокувати іспанську загрозу. Тільки на морі Єлизавета дотримувалась агресивної політики. Це допомогло у війні з Іспанією, 80% якої пройшло на морі. Вона посвятила в лицарі Френсіса Дрейка після його навколосвітньої подорожі у 1577–1580 років. Дрейк прославився своїми нападами на іспанські порти та судна. Елементи піратства та самозбагачення надихали англійських мореплавців, над якими королева майже не мала контролю. Під час її правління пройшла перша постійна колонізація Нового Світу. 

(ВСЁ БОЛЕЕ ДЕТАЛЬНО НА ВИКИ ЕСТЬ)

21. Монархія Стюартів. (всё,что нашел,этого Якова,он подходит)

В Англії]

Дочка Якова V, Марія Стюарт, претендувала на англійський трон, будучи правнучкою Генріха VII. ЇЇ син, Яків VI, із закінченням династії Тюдорів в 1603 став королем Англії під ім'ям Яків I об'єднавши таким чином англійський і шотландський трон, хоча офіційно це відбулося у 1707 році. Дім Стюартів закінчив своє існування в 1807 р. зі смертю внука Якова II, кардинала Генріха Бенедикта.

 

Зовнішня політика

Зовнішня політика короля відзначалась прагненням до миру та зближення з континентальними державами. Негайно після вступу Якова I на престол Англії, у 1604 році було підписано Лондонський мир з Іспанією, що завершив тривалуангло-іспанську війну. Пізніше, завдяки посередництву Якова I, завершилась війна Іспанії та Нідерландів. Шлюб старшої дочки короля Єлизавети у 1613 році з Фрідріхом V, курфюрстом Пфальцу та главою Євангельської унії німецьких князів, заклав міцну базу довготривалого союзу Англії з протестантськими державами Німеччини.

Після початку у 1619 році Тридцятирічної війни Яків I відмовився від втручання до справ Німеччини, не бажаючи псувати стосунки з Іспанією, з якою король почав перемовини про шлюб англійського спадкоємця Карла та іспанської інфанти. Цей шлюб мав посилити міжнародний престиж короля й покращити його фінансовий стан. Проти союзу з Іспанією рішуче висловився англійський парламент, що вимагав вступу Англії до війни на боці протестантів. До англо-іспанських перемовин про шлюб втрутились принц Уельський і Бекінгем, чиї авантюрні дії зірвали угоду.

Під тиском парламенту й Бекінгема у 1624 році Яків I вступив до війни на боці протестантських князів. До Голландії було відряджено англійський експедиційний корпус під командуванням Ессекса, було укладено династичний союз із Францією: принц Уельський одружився з дочкою французького короля Генріха IV Генріеттою Марією. У розпал підготовки до нової військової кампанії король Яків помер 27 березня 1625 року.

Колоніальна політика

На роки правління Якова I припадає початок утворення англійської колоніальної системи. У 1607 році було засновано Віргінію — першу колонію Англії на узбережжі Північної Америки, названу на честь «королеви-незайманої» Єлизавети I. Потім — поселення на Бермудських островах (1609) та в Індії (Мачиліпатам, 1611). У 1620 році пілігримами-пуританами було засновано Плімут, першу колонію Нової Англії, а у 1623 році поселення на острові Сент-Кіттс, першу колонію у Вест-Індії.

 

Конфлікти з парламентом

Практично одразу після сходження Якова I на англійський престол почалось спочатку обережне, але таке, що поступово набирало силу, протистояння парламенту й короля Англії. Вже у 1604 році, незважаючи на добровільну відмову короля від своїх прерогатив у сфері встановлення монополій та королівської опіки, парламент Англії не затвердив субсидії королю. У 1605 році королю вдалось домогтись санкціонування екстраординарного податку, однак надходження від нього були недостатніми. Яків I почав стягувати податки з імпортних товарів без згоди парламенту, що спричинило бурю невдоволення останнього. Однак, завдяки митній реформі Роберта Сесіла, королю тимчасово вдалось стабілізувати королівські фінанси.

У 1610 році Сесіл запропонував проект «Великого контракту»: затвердження парламентом щорічної фіксованої субсидії королю на підставі загального земельного податку в обмін на відмову Якова від королівських феодальних прерогатив. Однак цей проект було провалено в англійському парламенті. У відповідь король без санкції парламенту збільшив потонний та пофунтовий збори й почав активно стягувати належні йому за феодальним правом платежі. Обурена палата громад видала білль про заборону королю введення церковних законів без згоди парламенту й ліквідації права королівської опіки, що призвело до розпуску парламенту 1611 року.

Залишивши без можливості стягування податків, король почав вдаватись до масового продажу титулів: у 1611 році було започатковано новий титул баронета, який міг отримати будь-який дворянин, що вніс до скарбниці 1 080 фунтів стерлінгів. Більш високі тарифи були встановлені для титулів віконта, барона і графа. Однак ці заходи за зростання прибутків Якова I на утримання королівського двору й зовнішню політику не могли усунути фінансову кризу. Другий парламент царювання, скликаний 1614 року знову відмовився затвердити субсидії королю та невдовзі був розпущений. Антагонізм між абсолютистськими претензіями Якова та парламентом Англії тільки посилився.

Упродовж семи років після розпуску парламенту 1614 року король припинив скликати англійський парламент. Нестача коштів змусила розширити практику застосування феодальних прав короля, почати вдаватись до примусових позик й піти на зближення з Іспанією. Новий парламент було скликано 1621 року. За умов початку Тридцятирічної війни громади погодились затвердити субсидію королю на підтримку німецьких протестантів. Однак в обмін на це вони зажадали вступу Англії до війни з Іспанією, посилення законів католиків й підпорядкування зовнішньої політики короля парламентському контролю. В результаті парламент знову було розпущено, а його лідерів заарештовано. Це означало крах парламентської політики короля. Державний борг зріс до астрономічної суми в 1 мільйон фунтів стерлінгів.

Тільки перед самою смертю короля, у 1624 році четвертий парламент Якова I затвердив субсидії на війну з Іспанією, але зумовив свою згоду встановленням парламентського контролю за видатками скарбниці й закріпив право парламенту на оголошення імпічменту вищим посадовим особам країни. Перший імпічмент було винесено лорду-скарбничому графу Міддлсексу, відповідальному за фінансові заходи короля.

соціально-політичні результати правління в Шотландії[ред. • ред. код]

За час свого тривалого правління в Шотландії Якову VI, завдяки поєднанню рішучості у встановленні королівської влади й готовності до компромісів, вдалось вивести країну з періоду тривалої релігійно-політичної кризи й забезпечити сорокарічний період миру та спокою. Король намагався апелювати безпосередньо до народу Шотландії, розриваючи традиційні феодальні зв'язки. Міжусобиці та дуелі було заборонено, зловживання баронів рішуче припинялись. Було суттєво реформовано судову систему, а у 1606 році створено інституцію мирових суддів. Одночасно на державну службу у безпрецедентних масштабах залучались представники середнього класу. Лицарські звання, секуляризовані землі та графські титули розподілялись, в основному, серед талановитих вихідців з дрібного дворянства й городян, створюючи нову опору для королівської влади. Не вдаючись до репресій, Яків VI цілковито ліквідував підґрунтя для аристократичних переворотів і зробив короля дійсно над-фракційною фігурою, що забезпечує єдність нації.

Якову VI вдалось також забезпечити включення до загальної системи державної влади напівавтономних гірських регіонів західної Шотландії. Одним з найважливіших напрямків королівської політики у цій галузі стало масове переселення шотландців з рівнинних регіонів на Гебридські острови, в Аргайл та, що мало найбільше значення, в Ольстер. У той самий час королівській владі були підпорядковані вожді гірських кланів (експедиція лорда Охілтрі на Гебриди у 1608 році й підписання Статуту Йони у 1609 році, придушення заколотів Макдональдів у 1614—1615 роках, розгром клану Макгрегорів у 1610 році). При цьому Яків VI у боротьбі за підкорення гірських регіонів продовжував політику своїх попередників і спирався на кількох найвідданіших королю кланів (Кемпбелли, Макензі). У 1611—1615 роках була ліквідована автономія Оркнейських островів.

Яків VI також заохочував торгівлю й місцеве сільськогосподарське виробництво. Саме на період його правління припадає виникнення в Шотландії цукрової та скляної промисловості, ривок у виробництві сукна з вовни й льону, видобутку вугілля й варіння солі, орієнтованих на експорт, передусім до Англії, торгівля з якою в умовах об'єднання корон стала практично безподатковою. До кінця правління Якова VI рівень життя в країні значно підвищився.

Показовою рисою політики Якова VI стала перша спроба заснування шотландської колонії в Америці. У 1621 році король подарував Вільяму Александеру, графу Стерлінгському, права на заснування колонії «Нова Шотландія» на узбережжі сучасної Канади. В рамках кампанії із залучення колоністів було навіть започатковано новий дворянський титул баронета. Перші колоністи прибули до Нової Шотландії у 1622 році, згодом у французів відняли Порт-Роял, що став центром колонії. Однак у 1632 році шотландські придбання в Канаді були передані Франції.