24-25

24. Протекторат Кромвеля. Криза режиму протекторату.

З моменту проголошення республіки верховна влада в країні належала залишкам Довгого парламенту, в якому після всіляких «чисток» залишилися виключно індепенденти. Другою важливою силою в державі була армія, яка підкорялась особисто О. Кромвелю. Вона й забезпечила проведення всіх тогочасних реформ.
Тривале правління Довгого парламенту викликало обурення населення, особливо армії, яка протягом значного часу не отримувала платні, тоді як депутати збагачувалися завдяки зловживанням під час продажу королівського майна. Армія вимагала нових виборів. Розуміючи неминучість переобрання, депутати прагнули закріпити за собою місця з новому парламенті. Відтак Кромвель розігнав Довгий парламент і скликав конвент (Установчі збори), в якому були самі лише індепенденти. Цей конвент назвали «парламентом святих» (через побожність депутатів). «Святі» прийняли низку важливих реформ:
• оголосили свободу совісті (віросповідань);
• запровадили цивільний шлюб;
• ввели вибори священиків мирянами і скасували церковну десятину;
• вирішили замінити стару (прецедентну) систему судочинства, що спиралася на закони різних часів, новою, заснованою на єдиному судовому статуті (кодексі), прийнятому 1653 р.

Проти таких реформ виступили священики, юристи, а також армія. О. Кромвель розпустив «парламент святих». За згодою армії було прийнято нову конституцію («Знаряддя управління»), розроблену комісією під керівництвом генерала Ламберта. Схвалена 16 грудня 1653 р. Державною радою, вона передавала всю владу Оліверові Кромвелю — лорду-протектору Англії, Шотландії та Ірландії. Кромвель зосереджував у своїх руках всю виконавчу владу, отримував право затверджувати членів Державної ради, а також право збирати податки в розмірах, достатніх для утримання армії. Після цього в його руках було більше влади, ніж у короля напередодні революції. Законодавчу владу, за конституцією, було передано однопалатному парламентові, який складався з депутатів від найважливіших міст країни. Прийняття конституції 1653 р. свідчило про те, що народ був невдоволений як монархією, так і республікою.

Парламент, обраний за новою конституцією, виявив непокору Кромвелю. Парламентарі вимагали свободи віросповідань і політичної діяльності. Кромвель, погоджуючись із першою вимогою, категорично відкидав другу. Зрештою, він розпустив парламент, розділив країну на 14 військових округів, в яких усю повноту влади передав призначеним ним генерал-майорам. Прихильників короля було обкладено спеціальним податком. Святкування Великодня і Трійці було заборонено, як і недільні гуляння, спортивні змагання. Головними заняттями визначалися праця і молитва.

Отже, протекторат Кромвеля виявився військово-релігійною диктатурою, яка трималася на авторитеті сили, пуританських уявленнях про життя та успіхах диктатора у зовнішній політиці.

25. Політичний та соціальний розвиток Англії в добу Реставрації.

Карл II в Голландії видав Бредську декларацію, де обіцяв амністію учасникам громадянських воєн, свободу совісті і затвердження земельних оборудок скоєних у роки революції. Значна частина англійського суспільства стала схилятися до відновлення традиційної монархії, сподіваючись забезпечити тим самим стабільність і порядок в країні. Конвент, що зібрався у квітні 1660 року, в травні проголосив Карла II королем. 26 травня король урочисто в'їхав у Лондон. У Англії знову встановився монархічний режим, але Стюарти погодилися санкціонувати основні завоювання революції. 

В парламенті оформлюються два крила – торі і віги. (між 1660 и 1680 рр.).
Спочатку свого створення ці перші партії носили віросповідувальний характер: віги – пуританці, торі – англіканці, а також доповнювались своїм відношенням до певних аристократичних династій: віги – противники короля Карла II і Якова II, торі – їх сторонники. Віги і Торі – одні з найдавніших партій і єдині, які пройшли 3 етапи розвитку партії (аристократичні кружки, політичні клуби, масові партії). 

Віги (ліберали) – назва цієї партії вперше з'являється 1679 р. В цей час знову починала розгортатись боротьба між королем і парламентом, призвівша в 40-х роках до першої англійської революції. Згодом виявилось, що реставрація Карла II не примирила боротьбу між круглоголовими (віги) і кавалерами (торі). Зрадницька політика Карла II і Іоанна II, які намагалися розширити королівську владу шляхом підпорядкування Англії французькому королю Людовику XIV, підірвала авторитет торійської партії і змусила її лідерів взяти участь у революції 1688 р. Торі об'єднали у своїх рядах консервативно - роялістські елементи, пов'язані з великим землеволодінням; віги представляли головним чином інтереси англійської промисловості й торгівлі. 

У 1672 р. під виглядом «Декларації про віротерпимість» Карл II спробував надати усі політичні права католикам. Проти цього рішуче виступив парламент. Він у 1673 р. прийняв Акт про присягу (Test Act). Згідно з цим документом, право займати державні посади мали лише послідовники англіканської церкви.

У зв'язку з питанням про престолонаслідування атмосфера у парламенті була дуже напруженою. В цій ситуації віги, які до того перебували в опозиції, зуміли перемогти на парламентських виборах у травні 1679 р. Своє недовге перебування при владі партія вігів зуміла використати для прийняття Habeas Corpus Act, тобто Акта про краще забезпечення свободи підданих та про попередження ув'язнень за морями. 

Карл II погодився - вимушено - на Habeas Corpus Act, але розпочав приготування до розгону парламенту. Парламентарі перебралися до Оксфорда, віги з'являлися на засідання озброєними. Здавалося, що країна стоїть на порозі нової громадянської війни. Карлу II вдалося цього разу опанувати ситуацію. Частина вігів-депутатів була заарештована. В останні роки правління, з 1681 по 1685 pp., король обходився взагалі без парламенту. На цей час англійський монарх уже перебував у повній залежності від Людовіка XIV, отримуючи французькі дотації.