6-7

 6 Культурна спадщина давньокельтського населення Британських стровів

Кельти і пікти (кельтизовані докельтські мешканці Британії) використовували особливий тип письма. що отримав назву огам, протягом IV–Х століть н.е. Згідно з однією з гіпотез, письмо являло собою кельтський тайнопис. Серед можливих джерел називають латинську абетку і германське рунічне письмо. Особливо його порівнюють із германськими зашифрованими рунічними написами (англ. cipher runes або cryptic runes).

Незначна частина огамічних написів не читається по-кельтськи і вважається фіксацією невідомої піктської мови.

Британські кельти поділяли рік на два великі сезони – літо, що починалося 1 травня, і зиму, що починалася 1 листопада. Початком літа було свято бога сонця Беленоса Белтайн. У цей день друїди розпалювали вогнища з різних сортів священного дерева і проводили хатніх тварин через дим для захисту протягом наступного півріччя. Під час цюого свята здійснювалися сексуальні гуляння, подібні до купальських у східних слов’ян. Прикрашання Травневого дерева так само нагадує купальський звичай.

Самайн 1 листопада вважався найголовнішим святом, початком нового року, коли загашували всі вогні Ірландії й потім запалювали знову від священного вогню друїдів. Це був день поминання померлих, деякі риси якого зберігаються в сучасному західноєвропейському дні всіх святих – Хеллоуїні. На Самайн їли гарбуз і ворожили про одруження. Період від Белтайну до Самайну називали великим сонцем, а від Самайну до Белтайну малим сонцем.

Свято Імболк відзначали 1 лютого, воно було присвячено святій Бригіті (вплив християнства) і народженню ягнят. Це було свято початку весни. Кельти практикували сезонні народження, і на Імболк народжувалися діти, зачаті під час гулянь на Белтайн.

Лугнасад 1 серпня був святом бога сонця Луга. Це було свято врожаю і початку осені.

Святами були і дні сонцестоянь та рівнодень. Усі названі свята поділяли рік на вісім 45-денних періодів, що відповідало календарю мегалітичної докельтської цивілізації Британських островів. Свята починали ввечері, святкували всю ніч і намагалися співвіднести з фазою повного місяця (у цей період психіка людини стає більш активною і вразливою).

Отже, культура кельтів британських островів зазнала тривалого розвитку від перших переселень до Британії та Ірландії у першій половині І тисячоліття до н.е. до сучасності. Різні кельтські племена зберігали між собою релігійно-культурні зв’язки. Зокрема. є інформація про те, що кельтські жерці з континенту відвідували сакральні центри Британії та Ірландії. Царська влада у кельтів була пов’язана з релігійно-обрядовим життям. Їхній пантеон був доволі розвинутим і включав детально персоніфікованих богів, що відповідали за різні сфери життя. Міфологія яскраво віддзеркалилася в архітектурі, мистецтві, фольклорі та літературі, значного розвитку й поширення набули кельтські священні орнаменти.

Островное кельтское искусство развивалось самостоятельно еще в начале нашей эры, и римское влияние в конце 1 века коснулось сначала территории Англии. В это же время получила развитие особая кельтско-романская эмальерная индустрия, использовавшая стилизованный растительный орнамент и в общих чертах порою близкая галльским украшениям terrae sigillatae, часто применялась трехцветная эмаль, что позволяло более ярко выделить узор на фоне. В северной Англии, на территории враждебно относящихся к Риму бригантов, еще во 2 веке достигает высокого уровня художественная обработка металлов. Свою долю в художественно-ремесленное производство вносит и Шотландия, где изготовляются шейные обручи с чеканным рельефом с видоизмененными кельтскими узорами. Это до известной степени некое возрождение кельтского искусства, частично уже оплодотворённого южными элементами; в нем снова проявляются уже хорошо известные способности кельтов перерабатывать чужие образцы в собственном духе. Абстрактность кельтской орнаментики в островном искусстве была доведена до предела. Это уже не просто стилизация естественных форм, а совершенно новое творчество, создающее независимые от природы и действительности формы.

 7  Темні віки: англосаксонське завоювання

Нам майже нічого невідомо про історичні події на терені Британії у період з 407 по 597 р. Це спричинено тим, що зруйнування інфраструктури Римської Британії, включаючи осередки адміністрації та освіти, занепад писемності призвели до втрати письмових джерел про цей період. Тому ми отримуємо інформацію опосередковано через дані археології та фольклорні перекази, що були записані пізніше середньовічними англійськими хроністами.

Після евакуації імперських військ основне протистояння на півдні Британії відбувалося між кельтсько-романським населенням та племенами англосаксів, військові загони яких вже не тільки грабували узбережжя, але й почали приблизно з 450 р. переселятися на острів із сім'ями та родами, поступово колонізуючи південь (відомий як "саксонський берег") та схід. Крім того тривали міжусобиці бриттських вождів та романізованих землевласників-магнатів. Й ті, й інші, вірогідно, наймали для участі у цих внутрішніх конфліктах англосаксонські та ютські дружини, що в результаті полегшувало германцям проникнення на острів. Фольклорні джерела доносять до нас відомості про легендарних кельтських вождів або королів, яким вдавалося подеколи об'єднати значні сили та досягти тимчасових успіхів у боротьбі із вторгненнями. Це, перш за все, Амброзій Авреліан (кін. V - поч.VI ст.) та король Артур. Постать Амброзія є, скоріше за все, історичною, а Артура - легендарною (або ж Артуром потім стали називати Амброзія). Столиця Артура - Камелот - ототожнюється сучасними вченими із знайденим кельтсько-романським поселенням поблизу міста Кедбюрі (Cadbury). Перекази про Артура склали основу героїчних валлійських (уельських) легенд, які потім увійшли до середньовічних романів про лицарів Круглого столу.

Сьогодні важко стверджувати, чи відбувалося англосаксонське завоювання поступово, чи остаточна перемога над кельтами була здобута в результаті якогось одного великого військового походу. Певним є те, що "гаряча" фаза завоювання припинилася на поч. VIІ ст. здобуттям германцями рівнинних земель й витисненням кельтів на важкодоступні височини. Опанування території Британії англосаксами відбувалося із більшими жорсткостями, ніж римська експансія: кельти винищувалися або оберталися на рабів, що спричинило їх масове переселення на землі західної Франції, в Арморіку, яка після цього отримала назву Бретань. Чисельність населення катастрофічно знизилася, площі орних земель скоротилися, а більшість міст занепала.

Суспільний лад англосаксів - одних з найвідсталіших германських племен - можна охарактеризувати як патріархально-родовий, що поступово, в процесі завоювання перетворювався на "військову демократію" із закріпленням королівської влади. Багатолітні війни з кельтами призводили до того, що традиційна влада старійшин (що зосереджувалась в "Раді мудрих" - Вітені) занепадала, на противагу обраним військовим ватажкам, що очолювали дружину та поступово робили свою владу спадковою.