Зарубежка зачет 25-35 (без 27)

25.

Поетична творчість Петрарки як родоначальника європейської лірики нового часу.
Це був перший видатний гуманіст, поет, котрому вдалось побачити цілісність течії думок, що передували Відродженню, і обєднати їх у поетичному синтезі, котрий став програмою наступних європейських поколінь. Петрарка — засновник нової сучасної поезії, людина, яка наважилася в мороці середньовіччя запалити полумя не так божественного, як земного, людського почуття. його називають батьком гуманізму. Значення Петрарки в історії гуманізму полягає в тому, що він заснував всі напрямки ранньої гуманістичної літератури з її глибоким інтересом до всіх сторін внутрішнього життя людини, з її критичним відношенням до сучасності й до минулого, з її спробою знайти в древній літературі засади й опору для вироблення нового світогляду й виправдання нових потреб. Твори Петрарки розподіляються на дві нерівні частини: італійську поезію Canzoniere і різноманітні твори, написані на латині. Свою кохану він називає Лаурою й повідомляє про неї тільки те, що вперше побачив неї в церкві Санта-Кяра 6 квітня 1327 р. і що рівно через 21 рік вона померла, після чого він оспівував її ще 10 років, розбивши збірник присвячених їй сонетів і канцон називаний Canzoniere на 2 частини: на життя й на смерть мадонни Лаури. Окрім 317 сонетів та 29 канцон, у ній містяться зразки інших ліричних жанрів. Якщо латинські твори Петрарка мають велике історичне значення, то світова слава його як поета заснована винятково на його італійських віршах. Сам Петрарка ставився до них із зневагою, як до дрібниць, дрібничкам, які він писав не для публіки, а для себе, прагнучи як-небудь, не заради слави, полегшити скорботне серце. Безпосередність, глибока щирість італійських віршів Петрарки обумовила їхній величезний вплив на сучасників і пізніші покоління. 6 квітня 1327 року в церкві св. Клари поет зустрів своє кохання — молоду, дуже привабливу жінку, яка увійшла в світову літературу під імям Лаури. Лаура померла під час епідемії чуми в 1348 році. виникла Книга пісень, що складається з 317 сонетів, 29 канцон, а також секстин, балад і мадригалів. Ця книга також є сповіддю Петрарки, тільки цього разу — сповіддю ліричною. У ній відбилася любов поета до вродливої заміжньої жінки, яка походила зі знатної авіньйонської родини. По суті, Книга пісень — це насамперед картина різних щиросердих станів Петрарки. Протягом десятиліть він оспівував жінку, яка не сказала йому жодного ласкавого слова. У поезіях Лаура сприймається як справді жива: у неї легка хода, ніжний голос, золоте волосся. Новаторство Петрарки полягає в тому, що він не лише створює образ коханої, а й розкриває внутрішній світ свого героя, який любить і страждає. Так Петрарка стає творцем нової, психологічної лірики, що стала дорогоцінним внеском у скарбницю світової поезії. Поетичний тріумф Лаури став одночасно й тріумфом Петрарки. Не випадково в Книзі пісень імя Лаура Laura так тісно повязане зі словом лавр lauro. Часом стирається навіть межа, що відокремлює Лауру від дерева слави, прекрасна жінка перетворюється на символ земної слави для поета.

26.

Історія створення , структура та змістове наповнення збірки Петрарки Канцоньєре.
Головний твір — Консоньери. Переробляв їх 9 разів. 1373 остання редакція. Остаточна редакція — Ватиканський кодекс. Опубліковані через два століття після написання Кістяк — сонети, всього 366 творів, 318 сонетів, 29 кансон. 2 частини: перша На життя Мадонни Лаури друга На смерть МЛ. Структура і тема задаються в першому сонеті. Сповідь — розповідь зрілої людини. Головна тема — юнацька нерозділена любов.
Петрарка ламає канон. У нього може бути будь-яка рима. Петрарка не цурається реального часу. Називає себе істориком Лаури. Лаура змінюється.

Петрарка любить метафори. Серце на долоні. У Данте Беатріче віддалена від землі, у Петрарки Лаура жива, більш відсторонена.

Випередив час — прозаїзація. Це ритмізована проза. За життя Петрарки це вважалося дивним. Одиницею поезії Петрарки є не слово, а вірш, вірніше ритміко-синтаксична одиниця, в якій окреме слово розчиняється. Зашифровано імя Лаури. Поет, заглиблений в аналіз свого внутрішнього світу, уважно прислухається до своїх почуттів, роздумує над їхньою суперечливістю. Не раз він замислюється над незбагненною складністю внутрішніх рухів людської душі Лаура залишається завжди суровою повелителькою; кохання поета до неї безнадійне й живе одними лише мріями, примушує його бажати смерті та шукати полегшення у сльозах. Скарги поета на свою гірку участь позбавлені однообразності, тому що він знаходить безліч варіацій для передачі одних й тих самих переживань. У віршах різної тематики в Канцоньєре вимальовується образ нової людини з її складним внутрішнім світом. Вона ще вагається, не легко розстається з християнсько-аскетичною мораллю середньовіччя, в неї ще остаточно не сформувалася нова система найвищих моральних цінностей, але вона вже цілком повязана з життям, з його земними радощами і болями.Петрарка надав сонету класичної викінченості, і він набув значення взірця жанрової форми і ліричної мови для багатьох поетів, його наслідування породило в європейській поезії цілу течію петраркізму.

28.

 Культурно-історичні умови становлення Відродження у Франції.

Відродження у Франції мало не міський, а аристократичний хар-р, тому що Франциск І роки правління 1515-1547 був покровителем мистецтв та наук. В. зазнало значний вплив італійської культури через торгівлю, війну та ін. ФВ мало особливі стосунки з Реформацією. На долі французького гуманізму позначився також рух релігійної реформи, очолений згодом Жаном Кальвіном. Винятково важливим фактором розвитку і формування гуманізму був вплив на нього літературної національної традиції і сатиричної літератури, що створювалася в ході класової боротьби народних мас. У балаганних виставах, карнавальних процесіях, анекдотах, фарсах гостро висміювались церковна служба, проповіді; розбещені ченці, тупоголові богослови, нікчемні рицарі. Усе це зумовило розквіт гуманізму протягом перших десятиліть XVI ст. Прихильники кальвіністської віри у Франції, гугеноти — народні маси міст, що виступали супроти феодальної та зародків капіталістичної експлуатації, частина родового дворянства й феодальної знаті, міські верхи переважно з міст південних та західних провінцій, які чинили спротив централізації, що проводилась абсолютизмом. Боротьба гугенотів з католиками вилилась у т. зв. релігійні війни 16 ст., по закінченні яких гугеноти отримали свободу віросповідання хоча католицизм й залишився панівною релігією. Відношення до гугенотів французької держави 17 — 18 ст. неодноразово змінювалось, однак лише Велика французька революція прирівняла гуґенотів у правах з католиками. В період ФВ католики масово приймали гуманістичні ідеї, а потім більшість з них і кальвінізм, тобто ставали гугенотами.

Відродженню у Франції характерна багатоманітність, яскравість культурних проявів.

29.

Історія створення та композиція роману ф. рабле Г. і П.Життя Гаргантюа і Пантагрюеля-сатирико-філософський твір, вершина творчості письменника. Говорячи про історію його створення, тоця казка-сатира запозичена письменником із народної літератури: в усній творчості Франції на початку XVI ст. були дуже поширені гумористичні розповіді про пригоди велетнів. Особливої популярності набула легенда про велетня Гаргантюа. У 1532 р. один із варіантів її був опублікований у Ліоні як народна книга під назвою Великі й неоціненні хроніки великого велетня Гаргантюа. Твір просякнутий сатирою на тогочасне французьке суспільство, написаний вульгарною, грубою мовою з використанням туалетного гумору, сповнений сцен насильства. Він був заборонений цензурою Сорбонни. Водночас, він був популярний у читачів, які відчували в ньому сильне гуманістичне спрямування, збагатив французьку мову численними неологізмами.Написання й публікація романів тривали з 1532 по 1964 рік.Перший роман, відомий як Пантагрюель вийшов у 1532 році під псевдонімом Алкофрібас Насьєр Alcofribas Nasier, що є анаграмою Франсуа Рабле Francois Rabelais. В Пантагрюелі Рабле описує історію велетня Пантагрюеля, сина Гаргантюа: його народження, виховання та героїчні подвиги. Використовуючи фантастичну, казкову основу сюжету та стилістику лицарських романів, Рабле створює всеохопну сатиру тогочасного французького суспільства.. Другий роман вважається найвиразнішим представником ренесансної літератури у Франції, його лексика багата, стиль письма жорсткий, подекуди жорстокий, автор свідомо використовує гумор найнижчого ґатунку.Третя книга Пантагрюеля, в оригіналі Le tiers livre des faicts et dicts heroiques du bon Pantagruel Третя книга героїчних фактів та слів доброго Пантаргюеля побачила світ у 1546. У ній Пантагрюель зі своїм другом Панургом впродовж усієї розповіді обговорюють із різними людьми важливе питання: чи слід Панургу одружуватися Питання залишається невирішеним. У кінці книги герої вирушають у морську подорож шукати чарівну пляшку, що мала б раз і назавжди вирішити питання одруження.Четверта книга Пантагрюеля, в оригіналі Le quart livre des faicts et dicts heroiques du bon Pantagruel Четверта книга героїчних фактів та слів доброго Пантаргюеля була надрукована в 1552. Вона описує морську мандрівку Пантагрюеля та Панурга, зустрічі з дивовижними народами та створіннями. В ній відчувається пародія на Одіссею або подорож аргонавтів за золотим руном. Водночас це гостра сатира на католицьку церкву, тогочасних політиків, модні забобони.Пята книга Пантагрюеля, в оригіналі Le cinquiesme et dernier des faicts et dicts heroiques du bon Pantagruel Пята й остання книга героїчних фактів та слів доброго Пантаргюеля була надрукована вже після смерті Рабле, у 1564. У ній чарівну пляшку знаходять.

30.

 Реабілітація матеріально-тілесного начала в романі Ф. Рабле
Головним завданням Рабле було очистити просторово-часовий світ від символічних тлумачень.ЦЕ критичне завдання сполучається з позитивним відтворення адекватного світу для нової, гармонійної цілісної людини та нових форм людського спілкування. Цим визначаються особливості художнього методу Рабле-реалістична фантастика. Сутність цтого методу полягала в руйнуванні звичних звязків, звичних сусідств людей та речей, що перебудовує картину світу, матеріалізує, ущільнює її. Це відбувається через побудову різноманітних рядів- паралельних та таких, що перетинаються: людське тіло в анатомічному та фізіологічному аспекті, іжапитвопияцтво, статеві стосунки, випорожнення, смерть, одяг тощо. Їхній розвиток та перетин дозволяють Рабле зближувати чи розєднувати. Майже всі теми роману критика феод. Війн, схоластики, системи виховання тощо проведені по цих рядах. Ключове поняття-тілесність в новому, ренесансному розумінні, протиставлена середньовічній аскетичній ідеології. Ряд тіла перехрещується з рядами їжі, випорожнення, смерті, тощо. ДО цих рядів вводилися релігійні поняття, що було прийомом народно-сміхової культури. Матеріально-тілесні ряди введені в більшість епізодів роману. Починаючи з прологу, який, за словами автора був написаний під час прийому їжі й питва, народження героїв Гаргантюа від переїдання в день великого пиру й пянства, Пантагрюеля під час великої засухи, від чого земля покрилася потом й море стало солоним.Самі імена героїв осмислюються в цьому ряді: велика глотка й король спраглих. Через їжу починається кривава війна, а під знаком питва відбувається подорож Пантагрюеля до оракула божественної пляшки. Так, ряд їжі й питва у Рабле гіперболізований та деталізований, він подає надзвичайно точні числа. Також ряд їжі перетинається з рядом смерті чорт говорить про смакові якості людських душ, вплітаються й релігійні поняття та символи -молитви монахів, монастирі, сухі обідні без співу в церкві. Рабле використовує в мові героїв лайку. Все це є карнавалізацією.

31.

 Специфіка розвитку ренесансних тенденцій в літературі іспанії суспільно-історичні та культурно-психологічні чинники
Література Відродження в Іспанії, а також в Португалії, тісно повязаній своєю культурою з Іспанією і підвладній їй з 1581 по 1640 рік, розвивалася в складних і своєрідних суспільно-політичних умовах. Передовсім країна була роздріблена на окремі королівства, які створювалися в різний час у міру відвоювання іспанської території від маврів. У ході реконкісти складалися й утверджувалися народні закони і звичаї, посилювалася могутність дворянства, і це послаблювало владу короля.Обмежували королівську владу і міста, які відігравали велику роль у боротьбі з маврами, мали незалежність і значні права. Серйозним кроком на шляху до централізації країни було обєднання в другій половині XV ст. Кастілії і Арагона внаслідок шлюбу Ізабелли Кастільської і принца Арагона Фердінанда 1469. Фердінанд спирався на міста і міських представників кортесів, що посилило антагонізм між дворянами і городянами. Пізніше Карл І обмежив владу міст й почав наступ на дворянство. В іспанії остаточно встановилася королівська влада.Товарів у країні виготовляли мало, бо їх переважно ввозили; у звязку з цим занепали промисловість, землеробство, тваринництво, відбувалось масове зруйнування й зубожіння селянства, дрібного дворянства ідальгії.Головною опорою абсолютизму були армія і католицька церква. Сотні тисяч священиків і ченців боролися з усіма проявами свободи і вірно служили інтересам монархіїНаціональна економіка до того часу була вже зруйнована, народ зубожів, посилилася реакція. Іспанія втратила свою могутність.Наприкінці XV ст. іспанська література вступила в період Відродження. В своєму розвитку вона спиралася як на досвід античної і гуманістичної літератури європейських країн, особливо Італії, так і на національну літературну традицію і народну творчість. Від самого початку в ній визначилися два напрями: один із них основувався на традиціях народної літератури, а другий, учений — на використанні античності. гуманістичної думки став університет в Алькала де Енарес, заснований 1508 р. Саме в університетському середовищі розвинувся іспанський еразмізм — вільнодумний рух, позначений сильним впливом творів Еразма Роттердамського. Іспанські еразмісти зневажливо ставились до католицьких догм, проявляли великий інтерес до релігійних і соціальних питань.

32.

 Типологія іспанського роману доби відродження До основних типів іспанського роману доби відродження можна віднести рицарський та шахрайський.Рицарський роман. З розповідних жанрів раннього періоду передовсім розвинувся ренесансно-рицарський роман. Для творів цього жанру властиві риси середньовічного авантюрно-героїчного рицарського роману і певною мірою він виповнюється гуманістичним змістом. У ренесансно-рицарському романі з його дивовижною географією, з його неймовірними подробицями, з його героями, які підкорюють помахом меча імперії і султанати, жила не тільки стихія казки, а й до краю гіперболізовані відголоски великих відкриттів, великих воєн і великих карєр Ренесансу1.В Іспанії були створені численні рицарські романи, але найвизначніший з них перший роман — Амадис Гальський, написаний Гарсі Ордоньєсом де Монтальво і надрукований у 1508 р. Відомо, що Монтальво скористався якимсь романом невідомого автора. Амадис Гальський відзначається захоплюючим авантюрним сюжетом, легким для сприйняття стилем; він набув величезної популярності в Іспанії та в інших країнах, на мови яких перекладався. Твори цього жанру відповідали тогочасним настроям, ними зачитувалася вся Іспанія. Без рицарських романів не відбувалися ані розваги знаті, ані народні свята2. Таке масове захоплення рицарським романом завдавало чималої шкоди країні, бо відвертало увагу населення від реальності, притупляло відчуття дійсного становища, що склалося на той час, адже в творі здебільшого панувала атмосфера вигадки й нестримної фантазії, які протистояли реальній дійсності. Тому гуманісти згодом гостро виступили проти цих творів, особливо нищівного удару завдав їм своєю сатирою Сервантес. Проте популярність рицарського роману згасла лише з крахом самої авантюристичної політики іспанського абсолютизму.Шахрайський роман. Наприкінці раннього періоду Відродження виник інший різновид розповідного жанру, названий шахрайським, або пікарескним ісп. рісаго — шахрай романом, який [281] протягом наступних ста років залишався одним із провідних жанрів в іспанській літературі, його поява також була зумовлена тими процесами, що відбувалися в суспільному житті країни. Зубожіння різних верств населення, засліплення жадобою легкої наживи за океаном, презирство до повсякденної праці, моральний розклад і почуття безнадійності, що посилювалися в іспанському суспільстві, призвели до виникнення декласованого елемента — маси авантюрників, бродяг, нероб, жебраків, злодіїв. Вони і становили особливий прошарок населення — пікаро. В сюжеті шахрайського роману немає романтичної любовної інтриги. Розповідь у ньому ведеться від першої особи, оповідачем виступає сам герой.Першим шахрайським романом був твір Життя Ласарильйо з Тормеса, опублікований у .1554 p., а написаний значно раніше, можливо ще в 20-ті роки. Імені автора встановити не вдалось. З тексту твору можна бачити, що автор був людиною освіченою, ознайомленою з античною класичною літературою. Жанр шахрайського роману вніс багато нового і плідного в літературу. Саме в романах про пригоди пікаро вироблялася традиція реалістичного зображення іспанської дійсності

33.

 Соціально психологічні передумови виникнення жанру пікарескного роману. Композиційно стильові особливості жанру
Наприкінці раннього періоду Відродження виник інший різновид розповідного жанру, названий шахрайським, або пікарескним ісп. рісаго — шахрай романом, який [281] протягом наступних ста років залишався одним із провідних жанрів в іспанській літературі, його поява також була зумовлена тими процесами, що відбувалися в суспільному житті країни. Зубожіння різних верств населення, засліплення жадобою легкої наживи за океаном, презирство до повсякденної праці, моральний розклад і почуття безнадійності, що посилювалися в іспанському суспільстві, призвели до виникнення декласованого елемента — маси авантюрників, бродяг, нероб, жебраків, злодіїв. Вони і становили особливий прошарок населення — пікаро. Доля цих людей не могла не привернути уваги письменників і незабаром стала предметом зображення в шахрайському романі. Звичайно в творах такого типу розповідається історія життя людини, з дитинства позбавленої засобів до життя. Герой історії вдається до різних занять, буває серед різних людей, зазнає багато пригод і злигоднів, навчається всіляких шахрайств і хитрувань і зрештою досягає певного матеріального благополуччя. Історія розгортається на фоні реального повсякденного життя. В сюжеті шахрайського роману немає романтичної любовної інтриги. Розповідь у ньому ведеться від першої особи, оповідачем виступає сам герой. Загалом роман відзначається вільнодумством, великою дотепністю. Стиль його низький, мова проста, розмовна, розповідь від першої особи вносить тон безпосередності й невимушеності. Можливо, автор свідомо протиставив цей низький стиль складній, риторичній мові рицарських романів. Жанр шахрайського роману вніс багато нового і плідного в літературу. В ньому було створено новий тип сюжету, побудованого на матеріалі реальної, неприкрашеної дійсності, вперше змальовано строкату соціальну картину, зображено людину в її повсякденному житті, намічено нові теми й мотиви, зокрема, розбещення молодої людини власницьким суспільством, осміяння Пихатості дворянства та ін. Саме в романах про пригоди пікаро вироблялася традиція реалістичного зображення іспанської дійсності. В цьому жанрі відзначилися Матео Алеман та Франсиско Кеведа. Першим пікарескним романом був Життя Ласарильйо з Тормеса, автор якого невідомий

34.

 Дон Кіхот як перший роман нового типу.
Дон Кіхот, який багато критиків називають першим сучасним романом та одним із найкращих творів світу. Світову славу Сервантесу приніс його роман Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський перша частина -1605 p., друга-1615 p.. Дон Кіхот є природним завершенням прозових жанрів [297] іспанської літератури попереднього часу. Використавши їхні традиції, Сервантес створив новий тип жанру, від якого починається розвиток реалістичного роману в світовій літературі.Письменник задумав Дон Кіхота як пародію на рицарські романи, маючи на меті висміяти захоплення ними в Іспанії. У авторській передмові до першої частини твору визначається, що завдання роману — підірвати авторитет поширених у народі рицарських книг. Відповідно до задуму в Дон Кіхоті розповідається історія бідного ідальго з Ламанчі, який збожеволів через надмірне захоплення рицарськими романами. Уявивши себе мандрівним рицарем, він у всьому наслідує героя рицарського роману і виїздить на подвиги на честь Прекрасної дами, для захисту усіх скривджених і пригнічених. Озброївшись іржавими уламками старого обладунку, Дон Кіхот виїхав на жалюгідній шкапі, якій дав звучне імя — Росінант, за зброєносця узяв хитрого селянина Санчо Пансу, а дамою свого серця обрав селянку Альдонсу Лоренсо, уявивши її принцесою Дульсінеєю Тобоською.Реальний світ Дон Кіхот сприймає в дусі фантазій та вигадок рицарського роману. Звичайні люди і речі здаються йому злими ворогами й чудовиськами, вітряки в його уяві — це велетні, брудні постоялі двори — розкішні замки; Дон Кіхот нападає на похоронну процесію, вступає в бій із стадом баранів. Тому всі вчинки і подвиги Дон Кіхота в імя захисту скривджених і поневолених не тільки сміховинні, а й шкідливі. Ті, кого захищає Дон Кіхот, насміхаються над ним, знущаються з нього або проклинають його. Каторжники, котрих він звільнив, уявивши їх поневоленими рицарями, закидали героя камінням, а пастушок Андрес, за якого Дон Кіхот заступився, благає небо покарати і знищити його милість.Потерпівши поразку в поєдинку з рицарем Білого Місяця переодягненим бакалавром Карраско, на його вимогу знесилений рицар Сумного Образу повертається до рідної Ламанчі. Він тяжко захворює і перед смертю прозріває, зрозумівши всю шкоду рицарських романів.Засудження рицарського роману містяться і в численних міркуваннях самого автора Дон Кіхота. Висміюються нестримна фантазія, безглузда вигадка, захоплення описом історій не більш правдивих, ніж розповіді про чудеса Магомета ч. І, гл. 5. Обурюють автора і мовна витіюватість у рицарському [298] романі, вжита без мети і потреби словесна декоративність, надумана образність. Наводячи приклади беззмістовних, заплутаних мовних зворотів з рицарських книжок, Сервантес запевняє, що сам Арістотель, коли б він навмисне для цього воскрес, , не розплутав би їх і не зрозумів ч. І, гл. 1. У багатьох епізодах роману різні персонажі чинять суд і розправу над рицарськими романами за нескінченні описи потворних дурниць та неправдоподібних, бездарних вигадок на зразок того, як велетня заввишки, мов башта, шістнадцятирічний юнак розрізає мечем надвоє, ніби він з пряничного тіста ч. І, гл. 47. Священик вважає, що автора роману про Тиранта Білого за те, що він наплів стільки всіляких дурниць, слід було б засудити на довічну каторгу.Дон Кіхот завдав нищівного удару рицарському роману і покінчив з його популярністю.Великий твір Сервантеса — не тільки літературна пародія. Іспанський письменник далеко відійшов від свого початкового завдання — висміяти рицарські романи. Він створив новий тип роману, який поклав початок розвитку епічного жанру реалістичного роману в європейських літературах. Він більше живописав дійсність, ніж пародіював застарілу манеру писання романів.

35.

Проблема ілюзії та дійсності в романі дон кіхотПроблема Д.К. полягає у тому, що, він живе в уявному світі, а реальне життя зовсім інше. Герой, на жаль, не розуміє цього. Добрі наміри потрібно втілювати не у власній уяві, а в дійсності. Добро має бути дієвим, а не абстрактним. До того ж світ населяють не тільки романтики, а й прагматики, а вони не завжди здатні оцінити душевні поривання романтичних героїв. Проте реальність, яка примушує героя думати не про романи, мало-помалу змінює героя, звільняючи його розум від облудливих ідеалів, і приводить до справжніх цінностей життя. Шлях усвідомлення справжніх цінностей поруч з Дон Кіхом проходить і його вірний зброєносець — Санчо Панса.життя Дон Кіхота перетворюється на стилізацію, яка потім переростає себе, виходить за межі абсолютного наслідування і обертається справжнім життям. Дон Кіхот вірить у те, про що оповідають лицарські романи. Художній простір і простір реальне зливаються в його уяві. Вигаданий світ накладається на світ реальної дійсності; по суті, ці світи проектуються один на одного і приводяться до єдиного знаменника. У свідомості Дон Кіхота вони тотожні, існують в межах однієї координатної площини і в одному вимірі. Герой втратив відчуття межі між вигадкою та реальністю. У Дон Кіхоті виникає складна гра дзеркальних відображень —притому дзеркалом для кожної людини служать очі інших людей, — доповнена рядом персонажів, що виникають у галюцинує уяві самого Дон Кіхота. А головний герой оповідання — ряджений. І на всьому його протязі в романический вигадка буде постійно вмикатися сценічна гра, театр. Театральність ж — завжди наслідування, гра відображень. Дон Кіхот не просто наслідує героям лицарських романів — у своїй свідомості він живе в романі, який стає для нього дійсністю. Він переносить літературну площину на навколишній світ речей. Він робить роман, як життя, і він живе, як у романі. Таким чином, костюмована гра в лицарі, сприйнята сучасниками Сервантеса виключно як спектакль, маскарад, пишно обставлене театральне дійство, багато в чому перенесене в життя з літератури, для Дон Кіхота не є таким. Він настільки вживається в свою роль, що вона для нього перестає бути власне роллю, і Алонсо Кіхана вже не дорівнює Дон Кіхота. Більше того, для Дон Кіхота не існує Алонсо Кіхани. З принципового анахронізму, віри у вже неіснуючі реалії і звідси повної абсурдності виникають трагікомічні ситуації, в яких виявляється хитромудрий ідальго. Дон Кіхот, з одного боку, одягає маску іншого часу, з іншого ж боку, форма гри, найтіснішим чином повязана з грою літературної, стає для нього обєктивною реальністю. Для Дон Кіхота немає іншої реальності, крім реальності лицарської літератури. Тому він використовує саме літературні коди для прочитання навколишньої дійсності — причому прочитання, з його точки зору, абсолютно адекватного.